Робота з батьками

Батьківські збори

Як уникнути конфліктів із власною дитиною?

    На мою думку немає, мабуть, такої сім’ї, в якій не відбувалися конфлікти із власною дитиною. Часто ми спілкуємося з дітьми наказовим тоном: «Іди спати! Почисти зуби! Сядь рівно!». Ми читаємо їм лекції, критикуємо, погрожуємо: «Не забереш іграшок – не вийдеш на вулицю!». Наше поводження настільки прогнозоване, що діти найчастіше знають наперед, що ми їм скажемо, і не слухають, точніше, «не чують» нас. По суті, ми ведемо щоденну боротьбу із власними дочками і синами, в якій немає переможців!

    В більшості випадків, ми самі провокуємо конфлікти, а потім не можемо зрозуміти, чому нас не слухаються, не розуміють, роблять все навпаки.

    Як відомо, сім’я не може існувати без конфліктів, але батькам варто пам’ятати про негативний вплив конфліктів, оскільки середовище, в якому виховують дитину, може виявитися для неї психотравматичним. Негативний досвід спілкування батьків між собою та батьків із дитиною може стати основою для психологічної патології. Що це мається на увазі?

    Конфліктне сімейне середовище дуже негативно впливає на свідомість, яка формується аж до підліткового віку. Дитина стає нервовою. Роздратованою, часто плаче, або, навпаки, замикається у собі, може робити все наперекір, погано засвоює моральні та загальнокультурні цінності, втрачає повагу до батьків, повністю знецінює їхній авторитет.

    Коли дитина виросте і в неї буде своя сім’я, то вона, імовірно, будуватиме стосунки за моделлю взаємин у батьківській родині. З іншого боку – у малюка, який росте серед постійних сварок та конфліктів, розвивається невміння відчувати ніжне, дружнє, довірче ставлення батьків.

    Чи можна поліпшити взаємини з дітьми? Чи можна не дратуватися, не сваритися? Звичайно. Просто потрібно дотримуватися трьох правил:

·         любити їх (що ми й робимо);

·         поважати ( що робимо дуже рідко);

·         створювати умови для співпраці (чого робити ми не вміємо).

    Треба прислухатися до думки дитини й контролювати свою реакцію на її поведінку. І у цьому вам можуть допомогти кілька практичних порад, які я хотіла б вам запропонувати. Спробуйте застосувати їх у спілкуванні, і ви переконаєтеся, наскільки вони дієві.

    Правило «Одного слова»

    Якщо ви хочете, щоб дитина вас «почула», не висловлюйте всього, що думаєте про її поведінку. Використайте «правило одного слова», яке характеризувало б ситуацію. Можливо, його доведеться повторити кілька разів, але це краще, ніж кричати, погрожувати. Наприклад, перед сном дитина має скласти свої іграшки. Якщо ви скажете: « Скільки разів я тобі говорила, що іграшки треба збирати! Ти така велика, а дотепер не можеш цього запам’ятати», - дитина вже після першої фрази перестане сприймати сказане. Спробуйте замість гнівної тиради вимови ( тільки не в наказовому тоні, а як нагадування) одне слово: «Іграшки!». Воно стане своєрідним сигналом до збирання.

    Правило «Результати неслухняності»

    Пригадайте, скільки разів протягом дня вам доводиться говорити своєму синові чи доньці: «Зроби математику, а то одержиш двійку», «Іди снідати, інакше їжа охолоне», «Не складеш свої речі, не підеш гуляти» і т. д. Чи спрацьовують такі вказівки? В більшості випадків – ні. Тут краще кілька разів дати дитині змогу переконатися , до чого призводить неслухняність, і які її наслідки. Якщо син не зробить математики, то завтра на уроці він одержить двійку. Якщо донька не прийде вчасно до столу – їстиме холодний суп. А якщо не складе свої речі – буде сидіти вдома. І нехай спробує, як це неприємно, до чого призводить їхня неслухняність.

    Правило « Важлива фраза «тільки-но»»

    Є кілька слів, яких вам треба намагатися не вживати: «якщо», «чому», «ти ніколи…». Фрази з «якщо» зазвичай починаються з погрози: «Якщо ти не будеш чистити своїх черевиків, я ніколи не куплю тобі нових». У дитини одразу ж виникає відповідна негативна реакція: ну й не треба.

    Фрази з «чому» - звичний початок обвинувачення. Після запитання типу: «Чому ти не кладеш речей на місце?», - ваше дитя почне оборонятися, виправдовуватися.

    Словосполучення «ти ніколи» також сприймається в штики. Наприклад «Ти ніколи не підмітаєш у кімнаті…» - звучить як обвинувачення, а не спонукання до дії. Краще сказати: «У кімнаті багато пилу. Час підмести підлогу. Може, ти допоможеш мені?».

    Якщо ви хочете, щоб дитина виконала не надто приємну для неї роботу, спробуйте побудувати фразу так: «Тільки-но кімната буде прибрана, ми зможемо разом подивитися телевізор».

    Правило «Свобода вибору»

    Кожен із нас має свої смаки, вподобання, інтереси, переконання. І ваша дитина, хоч би якою маленькою вона була, - не виняток. Не утискайте її прав, адже вона – особистістьЮ яка здатна самостійно вирішити, яку їжу й одяг вибрати, В якій послідовності виконувати доручену їй роботу. Перед тим, як купити доньці сукню, запитайте, який вона хоче колір, фасон. Під час прибирання у квартирі запропонуйте на вибір вимити підлогу або підмести.

    Правило «Попередження про неприємності»

    Відвідування лікарів або інші неприємні події дитина сприйматиме інакше, якщо поговорити про це з нею заздалегідь: «Я розумію, що тобі не хочеться, але йти треба».

    Часто буває так: у гостях ваше дитя настільки захоплюється грою з друзями, що його ніяк не можна забрати додому. Тому домовтеся з дитиною, наприклад так: «давай поставимо годинник на певний час. Коли він задзвенить, ми підемо додому».

    Правило «Право на бажання»

    Ваша дитина голосно вимагає в магазині машинку. Ви можете відреагувати на це за звичкою: «Тобі все мало! У тебе ж удома є п’ять машинок!», - і витягти дитину, яка репетує, з магазину. А можете не купувати іграшки, але визнати право дитини бажати її: «Я розумію тебе, машинка справді гарна, але сьогодні ми не планували купляти її». І дитина заспокоїться, навіть не одержавши заповітного автомобіля.

    Правило «Відмова від критики»

    Критикувати – означає принижувати, засуджувати, оцінювати, Таврувати ганьбою. Критика викликає опір. Згадайте, як ви самі реагували на зауваження батьків, і зрозумієте, чому ваші діти «обороняються». Наприклад, ситуація, коли син не може розв’язати задачу. Дуже часто батьки починають дитину висміювати, а саме: «Вона ж легесенька! Ми з тобою все ж розібрали вчора! Як можна такого не зрозуміти?!». Реакція дітей у відповідь буває різною. Від: «Я – дурень» до «…ну й не буду робити взагалі». Але в цій ситуації можна допомогти, коли сказати дитині слова підтримки, а саме: «Так це не легко. Але я переконаний, що ти впораєшся. Подумай ще».

    Звичайно, ці правила так би мовити, поради не універсальні. Чому? Тому що кожна дитина – неповторна, індивідуальна, і вам вирішувати, які методи, поради застосовувати в тій чи іншій ситуації.

    Пробуйте, шукайте, підходьте до виховання дітей творчо. Час і сили витрачені на створення миру, злагоди в сім’ї, варті того.

Батьківські збори

Готовність майбутніх першокласників до навчання в школі

    Добрий день, шановні батьки!

    Я вітаю вас і ваших діток із новим періодом у вашому житті, із початком підготовки ваших діток до навчання в школі.

    У ході нашої з вами зустрічі, я хотіла б з вами поговорити про готовність дитини до школи, або як це ще називають шкільною зрілістю.

    Взагалі проблема готовності виникла кілька десятиліть тому. Чому? Тому що діти раніше ішли до школи в 7 років, і саме в цей час наступає в дитини період сенситивності. Що це означає? А це означає те, що дитина у 7 років уже як фізично так і психологічно готова до навчання в школі, тобто їм приходячи до школи легше засвоювати знання, уміння, навички, які необхідні для навчання в школі ( у них уже сформовані дрібні м‘язи рук, розвинене мовлення, мислення, пам‘ять і т. д.).

    А ось зараз наші дітки ідуть до школи  у 6 років, тобто на рік раніше. Звичайно, вони ще не готові до навчання в школі, тому що провідною діяльністю у цьому віці є гра, їм ще хочеться гратися, а не вчитися. Дуже часто, коли заходиш в перший клас, можна на партах у дітей побачити машинки, ляльки, різноманітні іграшки. Що ще раз говорить, що діти все ж таки віддають перевагу ігровій діяльності, а ніж навчальній.

І тому перед нами постає проблема готовності дітей шестирічного віку до навчання в школі.

    Що ж таке «готовність до школи». Вважається, що дитина готова до школи, якщо у неї розвинені такі 4 психологічні компоненти шкільної готовності: інтелектуальний, комунікативний, емоційно-вольовий та мотиваційний. Також готовність може залежати і від фізичного розвитку дитини: стан здоров‘я, ступінь розвиненості дрібних м‘язів рук, від пологів матері,якими вони були.

    Тож давай те зараз всі разом подумаємо і скажемо якими якостями повинен володіти ідеальний першокласник.

Але для того щоб нам було комфортніше працювати, давайте ми з вами познайомимося, наприклад, ось таким чином: кожен називає ім‘я і говорить про себе 2 позитивні і 1 негативну рису: мене звати Наташа, я спокійна, відповідальна і вразлива.

    Мені було дуже приємно з вами познайомитись, у всіх нас як ми бачимо є як позитивні так і негативні риси.

    А зараз повернемося до нашого завдання і подумаємо, якими рисами повинен володіти учень, прийшовши в 1 клас.

    Дитина повинна вміти, знати:

·        Знати кольори, вміти малювати, розфарбовувати;

·        Розвинені дрібні м‘язи рук;

·        Розвинене мовлення, лічити в межах першого десятка;

·        Вміти узагальнювати, класифікувати, порівнювати;

·        Вміти розв‘язувати задачі, знати що таке попереднє число і наступне;

·        Сформовані навички взаємодії з дорослими, однолітками;

·        Знати моральні норми і правила поведінки (слухати, не перебиваючи, вміти вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій і бажання інших людей і т.д.);

·        Повинна бути сформована довільність поведінки (робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити);

·        Розуміти і адекватно виражати свої емоції;

·        Свідомо підкорятися загальним правилам і вимогам;

·        Уважно слухати і самостійно виконувати вказівки дорослого;

·        Повинне бути належне уявлення про школу (бо саме через це дитина буде позитивно ставитись до шкільних занять, перевагу буде надавати урокам грамоти і лічби, а не заняттям дошкільного типу: фіз.. вих.., малювання, трудове навчання);

·        Розмежовувати та поєднувати предмети за ознаками (транспорт – види назвати (від загального до конкретного і навпаки від конкретного до загального: стіл, диван, крісло – меблі).

    А тепер давайте спробуємо визначити до якого компоненту кожне з умінь, навичок, рис відноситься.

    Інтелектуальна готовність полягає в тому, що у дитини на початок вступу у школу повинне добре бути розвинене мовлення, дитина повинна володіти певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, повинна вміти порівнювати, узагальнювати, класифікувати.

    Комунікативна готовність передбачає те, щоб у дітей уже були сформовані навички взаємодії з однолітками, дорослими, а саме щоб знали моральні норми та правила поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших людей та ін..).

    Емоційно-вольова готовність полягає у тому, щоб діти вміли робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити (довільність поведінки); розуміти і адекватно виражати свої емоції; свідомо підкорятися загальним правилам та вимогам; уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші вказівки дорослого; самостійно діяти за зразком (точно відтворювати, діяти за аналогією).

    Мотиваційна готовність дитини полягає у тому, коли вона має належне уявлення про школу, позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни; віддає перевагу урокам грамоти і лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, фізкультура, трудове навчання), визнає авторитет вчителя.

    І на завершення я хотіла б попросити Вас серйозно віднестися до цієї проблеми, тому що саме від того, наскільки готовою Ваша дитина буде до навчання в школі, будуть залежати в майбутньому успіхи у навчанні Ваших дітей.

Батьківські збори

Труднощі адаптації п‘ятикласників до школи

Мета. Інформувати батьків про труднощі адаптації п‘ятикласників до навчання в школі, запобігти дезадаптації учнів.

Завдання. Ознайомити батьків з особливостями психофізичної та соціальної адаптації дитини до навчання в 5 класі; запропонувати конкретні поради.

Хід зборів

Шановні батьки!

Мені хотілося б звернути вашу увагу на досить важливу проблему, яка виникає в наших дітей саме в 5 класі – це адаптація учнів до навчання в середній школі.

Адаптація – це процес пристосування індивіда до умов та вимог нового середовища, умов життя та діяльності. Справді перехід учнів з початкової школи в середню дійсно вважається кризовим періодом. Адаптація дитини до навчання в середній ланці школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібні, щоб звикнути до нових умов навчання. Це досить довгий процес, пов‘язаний зі значним навантаженням усіх систем організму. Дітям, що звикли до порядку початкової школи, необхідний час, щоб пристосуватися до нового темпу і стилю життя в середній школі. Допомагаючи учням 5 класу в адаптації до навчання, необхідно брати до уваги також і вікові особливості раннього підліткового віку, які визначаються деякими новоутвореннями.

 У дітей  провідна діяльність уже не навчання, а спілкування з однолітками. Стосунки з товаришами – в центрі життя підлітка. На соціальний статус в колективі більше не впливає успішність навчання та стосунки з учителем, тепер важливим стає те, як дитина налагоджує свої взаємини з однолітками. Щоб завоювати увагу та повагу однолітків, підлітки вдаються до різноманітних методів – наслідування своїх «кумирів-лідерів», порушення дисципліни, асоціальні вияви (шкідливі звички, бродяжництво). Акцентуйте увагу дитини на тому,, що важливо розвивати свої найкращі здібності, реалізовувати інтереси та захоплення. Не вимагайте однакової успішності з усіх предметів, адже кожній дитині притаманні свої особисті нахили та здібності.

Дитина-підліток намагається звільнитися від опіки дорослих, прагне незалежності, самостійності; з‘являється відчуття дорослості, негативізму. Людина в цьому віці вже не зовсім дитина, але і не доросла. Вона прагне переосмислити свій погляд на навколишній світ. Тобто дитина перестає сприймати все те, що вона у готовому вигляді приймає від дорослих, а прагне виробити власні погляди, власну думку, яка часто протирічить думці дорослих. Визнайте право дитини на власну думку, на самостійність вибору і на помилку. Радьтеся з нею у вирішенні сімейних справ, просіть її допомоги, не цурайтесь вибачень перед дитиною, коли це дійсно потрібно.

Виникає криза самооцінки. Мислення молодшого підлітка набуває критичності, дитина піддає сумніву все те, що каже дорослий. Вам, мабуть, це теж не подобається? Але знайте, що і вашій дитині зараз не легко. Адже вона починає перебільшувати свої вади, причини непорозумінь з оточенням знаходить лише в собі. Самооцінка різко знижується. Тому так важливо частіше хвалити підлітків. Дитина у цьому віці потребує загальної позитивної оцінки своєї особистості незалежно від конкретних результатів. Потрібно робити акценти на сильних сторонах особистості підлітка, на її позитивних рисах.

І найголовніша порада: любіть дитину з усіма її недоліками та вадами, не бійтеся визнати і свою недосконалість. 

Підліткову психіку іноді називають періодом «гормональної глупоти». Пошук і становлення свого «Я» - це вивільнення від впливу дорослих і спілкування з однолітками. У родинах, де панує повага, де кожен має право голосу, знає свої права та обов‘язки, реакції емансипації проходять м‘якше і породжують менше конфліктів.

В учнів 5 класу змінюється їхнє соціальне оточення ( новий склад учителів) і система діяльності (зміст нового ступеня освіти). Зміна нових умов навчання і виховання ставить вже вищі вимоги до інтелектуального й особистісного розвитку, до рівня сформованості в дітей певних навчальних знань, умінь, навичок.

Діти в школі адаптуються не тільки до своєї соціальної ролі, а й насамперед до особливостей засвоєння знань у нових умовах.

Причинами виникнення проблем є нездатність учнів упоратися з великим, порівняно з початковою школою, обсягом домашніх завдань, невідповідність вимог до результатів навчання, пред‘явлених педагогами початкових класів і середньої ланки, різниця в стилі спілкування вчителів, відсутність однакових вимог до оцінювання учнів.

І тому, у період адаптації дітей  до умов навчання в середній ланці школи одним із головних завдань психолога, класного керівника, вчителів-предметників є:

·        створити у класі атмосферу психологічного комфорту;

·        допомогти в освоєнні нового навчального процесу;

·        пристосувати учнів до вчителів-предметників;

·        пристосувати до особливостей та умов навчання.

Для цього у вересні-жовтні практичним психологом проводяться психологічні дослідження, які допомагають виявити проблеми, труднощі в адаптації учнів до навчання в середній школі. Класний керівник, вчителі-предметники увесь цей час спостерігають за дітьми, звертають увагу на довільність поведінки, розвиток абстрактного мислення, сформованість загальних компонентів навчальної діяльності. На початку листопада збирається педагогічна рада, на якій усі учасники вивчення адаптаційного процесу повідомляють результати свого дослідження. Якщо якісь проблеми виникли, відразу складається шлях їх вирішення.

Поради батькам п‘ятикласника

1.     У ваших дітей проблемний-переломний період, тому будьте особливо спостережливі, уважні, терпеливі, небайдужі.

2.     У 5 класі розширився об‘єм з основних предметів, зросла кількість предметів, тому збільшується час для підготовки уроків.

3.     Забезпечте вдале поєднання відпочинку, фізичної праці та роботи над уроками своїм дітям.

4.     Програми включають більше теоретичного матеріалу, тому слід привчати дітей міцно завчити окремі правила з математики, укр.. мови, географії тощо.

5.     Стежте за порадами вчителів, записаними у щоденника та робочих зошитах.

6.     Ніколи не поспішайте з висновками ні про дитину, ні про вчителя – прийдіть у школу, поспілкуйтеся з учителем.

7.     Намагайтесь придбати у сімейну бібліотеку різноманітні словники та довідкову літературу.

8.     Пам‘ятайте, що клас, де вчиться ваша дитина, - ціле трьох колективів: дітей, батьків, учителів. Чим дружніші, цілеспрямованіші будуть ці колективи – тим в кращій атмосфері буде формуватись ваш хлопчик чи дівчинка. Це залежить від кожного і від вас теж.

9.     Не забувайте: дитину слід не карати за невміння, а терпеливо вчити, підказувати, допомагати, підтримувати.

10.  Керуйтеся у спілкуванні з дитиною правилом: найдійовіший засіб виховання – особистий приклад.

11.  Дбайте про усесторонній розвиток своєї дитини.

12.  Вмійте ставити себе на місце дитини.

13.  Пам‘ятайте: праця, зокрема, навчальна не прин6осить шкоди вихованню дитини, а бездіяльність перший ворог.